Військовий медик Сергій Бездітний. Фото надав Сергій Бездітний
Евакуаційні маршрути пролягали через Покровськ, Курахівський напрямок, Сумщину та Харківщину. За словами Сергія, окрім надання першої медичної допомоги, на передовій важливою була психологічна підтримка поранених бійців.
"Наша задача була допомогти не тільки уколом, а і морально. Це найголовніше — підтримати. Щоб він розумів, що його ніхто не кине, його ніхто не кинув. Ми все робили для того, щоб вивести пораненого і допомогти йому", — пояснює ветеран.
Найважчим досвідом за час служби Сергій називає втрату бійців під час транспортування.
"В пам'яті більше все закарбовуються ті люди, яких ти не довіз. Коли ти везеш важку людину, і вона ще в свідомості, вона з тобою ще спілкується, і коли ти їдеш, і ти бачиш, що… ти його втрачаєш. Далі ти робиш все можливе і неможливе, і штучну вентиляцію легенів, і все інше, але ти його втрачаєш. Це, напевно, найгірше, найважче, ти себе тоді звинувачуєш. Тепер вони починають тобі снитися", — каже Сергій.
23 липня 2025 року під час чергового виїзду за пораненим Сергій сам отримав поранення. Евакуаційний автомобіль атакував російський безпілотник типу "Ланцет".
"Виїхав за трьохсотим. Нічого не віщувало біди. Ворожий безпілотник, скоріш за все, це був "Ланцет", він хотів знищити машину, але зачепив крилом листя, і от він звернув трохи вліво, де стояв я. Ну і я скільки встиг відскочити, стільки мене і відрізало", — розповідає Сергій.
Ампутація обох нижніх кінцівок відбулася миттєво внаслідок вибуху. Сергій згадує, що через щоденну роботу з важкими травмами на фронті зумів зберегти спокій та самостійно надавав собі першу допомогу в дорозі до госпіталю.
"Я був спокійний. Ще в швидкій собі перемотував руку, бо у мене була кровотеча. Я кожного хлопця, який приїжджав з таким пораненням,чи легшим, чи сильнішим, немає різниці, я підтримував і казав, що все буде добре, і ти станеш на протези. Ну і ці слова собі повторювати не було сенсу. Я був радий, що я живий і все-таки ще дітей побачу", — каже чоловік.
На Курському напрямку в районі села Обухівка безвісти зник молодший брат Сергія — Олександр Бездітний 1992 року народження, який воював у складі 52-ї десантно-штурмової бригади. Сергій каже, сподівається, що його брат живий і перебуває в полоні.
"Тоді подумав, що я вже загинув. Але перші мої думки, про кого я подумав — це про маму. Тому що на війні (ред.) безвісти зник мій брат і не дай Бог загинув би я. (…) Думаю, надіюся, що він десь в полоні, можливо. Можливо він ще живий. Але я був там, бачив усі ці реалії і тому шанси мінімізуються. Але все ж таки, все ж таки надія завжди є", — каже Сергій.
З вересня 2025 року Сергій перебуває на реабілітації на Львівщині. Щоденний графік ветерана включає три години інтенсивних фізичних занять під наглядом фахівців. За словами Сергія, у центрі створені всі умови для фізичного відновлення та запобігання депресивним станам.
Наразі Сергій опановує перші навчальні протези — короткі тренувальні протези "стабіси".
"Чого короткі? Для того, щоб навчитися вертикально стояти, не треба високих. І якщо вони будуть високі, буде занадто високо падати. Довгий час, напевно пів року, я взагалі не мав можливості на них ходити — їздив на візку. І коли вже дали оці стабіси… хай кумедно, зате я вже навіть мріяв сходити в туалет настоячки", — ділиться ветеран.
Найбільшими труднощами у процесі адаптації Сергій називає фантомні болі та пересування сходами. До повноцінного ведення сільського господарства чоловік повернутися наразі не може, проте знаходить розраду в поїздках на природу. Для мобільності у центрі реабілітації йому надали електроскутер, на якому він щодня виїздить до місцевого лісу чи парку.
Сергій на електроскутері. Суспільне Львів
Під час таких прогулянок Сергій почав знімати відео для платформи ТікТок. У своїх публікаціях він показує процес відновлення, відпочинок на природі та спілкується з підписниками, щоб мотивувати інших поранених військовослужбовців.
"Я реаліст: ноги більше не виростуть, якби ти там не старався і не плакався. Не падайте духом! Не опускайте руки! Це все фігня. Ми живі і після війни створимо свої якісь класні робочі місця, будемо якісь групи створювати, будемо ще проживати і з цього всього сміятися", — наголошує Сергій Бездітний.
